Останнім часом деякі недруги-заздрісники почали писати в соціальних мережах висмоктані з пальця небилиці про життя Павла Глазового. Тому хочу розвінчати неправду, яка згадується у пасквілі Ліщенюк-Димань. Немає жодного сумніву, що це їхня робота. Навіть, якби А.Паламаренко і писав би цей опус, то звідки він міг знати про Кужільного і моє відношення до цього негідника. Свого часу я багато чого розповідав про цього мерзотника колегам і його трагічну роль у житті Павла Глазового. Взагалі, хто знав Вчителя, то згадують, що Павло Прокопович був дуже обережним у виборі друзів. Далеко не кожному він міг довіритися. Але яким чином він повірив Кужільному, того не міг пояснити і сам Глазовий.
Якось я запитав про Кужільного і Павло Прокопович відповів: «Це товариш мого Андрія! Він попросив, щоб я відредагував «Енеїду», яку на свій лад написав Геннадій Кужільний. Ось так ми й познайомилися. А тоді він зачастив до нас, як товариш мого сина!».
Лише пізніше, коли я збирав матеріали для дипломної роботи, ми з Павлом Прокоповичем так і не змогли знайти дуже багато фотографій для майбутньої книги! Тоді, оглядаючи напівпорожній фотоальбом, Глазовий скрушно зітхнув: «І коли вони встигли повиносити фотографії з квартири?».