Останнім часом деякі недруги-заздрісники почали писати в соціальних мережах висмоктані з пальця небилиці про життя Павла Глазового. Тому хочу розвінчати неправду, яка згадується у пасквілі Ліщенюк-Димань. Немає жодного сумніву, що це їхня робота. Навіть, якби А.Паламаренко і писав би цей опус, то звідки він міг знати про Кужільного і моє відношення до цього негідника. Свого часу я багато чого розповідав про цього мерзотника колегам і його трагічну роль у житті Павла Глазового. Взагалі, хто знав Вчителя, то згадують, що Павло Прокопович був дуже обережним у виборі друзів. Далеко не кожному він міг довіритися. Але яким чином він повірив Кужільному, того не міг пояснити і сам Глазовий.
Якось я запитав про Кужільного і Павло Прокопович відповів: «Це товариш мого Андрія! Він попросив, щоб я відредагував «Енеїду», яку на свій лад написав Геннадій Кужільний. Ось так ми й познайомилися. А тоді він зачастив до нас, як товариш мого сина!».
Лише пізніше, коли я збирав матеріали для дипломної роботи, ми з Павлом Прокоповичем так і не змогли знайти дуже багато фотографій для майбутньої книги! Тоді, оглядаючи напівпорожній фотоальбом, Глазовий скрушно зітхнув: «І коли вони встигли повиносити фотографії з квартири?».
Щодо якогось заповіту від Глазового Кужільному, як запевняє Ліщенюк, я ніколи не чув. Впевнений, що це вигадка хворого Ліщенюка. Але знаю точно, що Андрій за «три пляшки оковитої» (слова О.Ф. Чорногуза) передав права на друкування творів батька І.Малковичу у видавництво «Абабагаламага». Свого часу у мене з Малковичем була розмова щодо цього питання і він підтвердив, що дійсно має права на видавництво творів Глазового, але яким чином він це отримав, не пояснив!
Ліщенюк правдивий лише в одному, - коли помер Геннадій Кужільний, я дійсно сказав: «Собаці – собача смерть»! І ні крихти не шкодую про це, знаючи скільки шкоди Кужільний завдав Павлу Глазовому!
На моє питання «навіщо Кужільному Ваші фото», Вчитель відповів, що обмінюють мої світлини на пляшку горілки!
У Павла Прокоповича завжди в кухні на столі лежав старенький Кобзар Т.Шеченка. На останній сторінці цієї книги Глазовий занотовував кілька важливих для себе телефонних номерів. Звичайно, там був і номер мого домашнього телефону. У нас була давня домовленість, що раптом щось трапиться, то Павло Прокопович мав дзвонити мені.
Мало хто знав, що Павло Глазовий панічно боявся лягати на лікування в київські стаціонари, бо підозрював, що Л.Кучма із поплічниками угроблять його за книгу "Архетипи". А в Білій Церкві я заздалегідь домовився із заввідділенням хірургії про виділення окремої палати саме для Павла Прокоповича, куди я міг би його сховати на час лікування, якщо раптом довелося б його госпіталізувати. Цим хірургом був Петро Кіндратович Груша, який дуже любив творчість Павла Глазового і часто читав його твори зі сцени.
Зима 2004 року. Я в той час був на Майдані, тому не часто міг відлучитися, бо працював медиком прямо в центрі столиці. За два-три дні до смерті П.Глазового Кужільний разом із Андрієм насильно запхнулиПавла Прокоповича у ванну, бо він, зі слів Кужільного, "сильно смердів сечею"! І як не пручався Глазовий, вони таки зробили свою чорну справу. Оці ..., не дивлячись на його недуг, таки затягнули діда у ванну і викупали! Не секрет, що Вчитель хворів на хронічні хвороби сечостатевої системи і навіть влітку берігся й завжди носив теплі підштаники. Після цього у Павла Прокоповича почала дуже швидко розвиватися крупозна пневмонія, що стало причиною передчасної смерті (вердикт паталогоанатомічного відділення). Від такої хвороби та ще й при ослабленому організмі хворі просто згорають за 1-2 доби, а то й за кілька годин!
І коли ще не встигло тіло батька охолонути, ці двоє взялися завзято нишпорити по його двокімнатній квартирі в пошуках грошей! Вони гадали, що у Павла Прокоповича десь заховані значні скарби.
Все це я дізнався від Кужільного безпосередньо біля гробу Глазового в Будинку письменника. Він з Андрієм ледве стояли на ногах п'янючі, як смики! І саме тоді в нього розв'язався язик і він багато чого мені розповів цікавого! До речі, біля домовини Павла Прокоповича цей негідник уже стояв у теплому піджаку темно синього кольору і вихвалявся, що це піджак самого Глазового.
Скажу більше, Кужільний цинічно подарував невеличку кухонну мочалку в казанківський музей і з гордістю вихвалявся, що саме цим віхтем він востаннє викупав Павла Глазового перед смертю. (Не бачу проблеми, щоб це не могли підтвердили наші колеги з Казанки). Аби бути постійно запрошеним на фестивалі гумору й сатири на Миколаївщині, Кужільний завжди привозив дещицю з квартири Глазового, а не все відразу, що встиг привласнити з особистих речей Павла Прокоповича. Таким чином він став частим гостем на цих форумах, бо організатори мусили терпіти його п’яні концерти, аби поповнювався музей експонатами з квартири Вчителя.
Щодо якогось заповіту від Глазового Кужільному, як запевняє Ліщенюк, я ніколи не чув. Впевнений, що це вигадка хворого Ліщенюка. Але знаю точно, що Андрій за «три пляшки оковитої» (слова О.Ф. Чорногуза) передав права на друкування творів батька І.Малковичу у видавництво «Абабагаламага». Свого часу у мене з Малковичем була розмова щодо цього питання і він підтвердив, що дійсно має права на видавництво творів Глазового, але яким чином він це отримав, не пояснив!
Ліщенюк правдивий лише в одному, - коли помер Геннадій Кужільний, я дійсно сказав: «Собаці – собача смерть»! І ні крихти не шкодую про це, знаючи скільки шкоди Кужільний завдав Павлу Глазовому!
З повагою, Віктор Євтушенко.
12 червня 2026 року.
P.S. Правдивість кожного слова, написане мною у цій сповіді, я готовий підтрвердити на поліграфі.
Немає коментарів:
Дописати коментар