Сердечно вітаємо!

Вітаємо нашого президента "Міжнародного Фонду імені Павла Глазового", Віктора Арсенійовича Євтушенка, з присудженням Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки за книгу «Тисяча і один жарт». Щиро радіємо з того,  бажаємо автору міцного  здоров’я та подальших творчих здобутків!

Віктор Євтушенко і його 1000 + 1 жарт у новій книзі

До 99-річчя від дня народження П.П.Глазового

Павло Глазовий і Раїса Галешко
 у київському пмешканні поета.
Київ, 1994 рік.

30 серпня цього року видатному українському письменниковi гумористочі Павловi Прокоповичу Глазовому сповнилося б 99 років. Вiн помер 29 жовтня 2004 року. Лiг собi тихо в себе вдома... i вiдiйшов.
Не було йому рiвних у свiтi українського смiху!
Мене із видатним гумористом поєднувала багатолітня творча й особиста дружба. Він був цінителем і автором журналу ”Всесміх”, який я заснувала в Торонто в серпні 1991 року і видаю досі.

Тоді я написала листа Павлові Прокоповичу із просьбою дозволити передруковувати його твори. Він не тільки дав дозвіл, але й поблагословив ”Всесміх” і всіляко підтримував мене у цій, як він казав, делікатній і важкій справі — публікувати сатиру і гумор.
Приїжджаючи до Києва з Торонто, я щоразу відвідувала Павла Прокоповича Глазового в його квартирі на
вулиці Толстого. Для мене він значив більше, ніж видатний гуморист і сатирик. Глазовий присвятив для мого журналу і для мене особисто чимало чудових поезій.
Востаннє ми бачилися в Києвi 5 травня 2004 року, лише за три місяці до його смерті 29 жовтня 2004. В його квартирi на вулицi Толстого, у тiснiй занедбанiй кухнi ми пили чай з печивом, i якось не легко вели мову, намагаючись зробити її якомога менш формальною, не журналiстською. Всiм вiдомо, що Павло Прокопович не був "говоруном" – i то через свою надзвичайну скромнiсть. Будучи високоосвiченим, мудрим вiд знань i вiд природи, вiн, менi здається, все боявся поставити спiвбесiдника i незручне становище людини, що менше за нього знає.

Світла та вічна пам'ять Пруднику Михайлу Васильовичу

Передчасно пішов з життя член фонду Прудник Михайло Васильович , який народився : 19 листопада 1952

в с. Мозкове, Краснопільський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР
помер: 7 серпня 2021 (68 років).
Країна Україна
Діяльність: письменник, гуморист, редактор
Член НСПУ, член Спілки журналістів України, член приймальної комісії НСПУ.
Лауреат літературних премій у галузі сатири і гумору: ім. О. Вишні, ім. С.Олійника, ім. О. Ковіньки, член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири.
Постійний учасник Всеукраїнських фестивалів "Вишневі усмішки", автор книг гумору та сатири: "Що скаже Люся?", "Дорогоцінна гуля", "Репетитор для генія", "П'єдестал напрокат", "Бестселер", "Лауреат всіх премій".

Головний редактор журналу "Перець".
Глибоко сумуємо з приводу тяжкої втрати, висловлюємо співчуття рідним і близьким. Наша безмежна шана і подяка за самовіддану працю на ниві сатири і гумору.

Члени "Міжнародного Фонду імені Павла Глазового"

Невеселий гуморист

1 квітня в Україні відзначають День сміху

Павло Глазовий соромився читати свої гуморески зі сцени й усе життя страждав через мстивість колег.

Понад півстоліття влучні твори знаменитого сатирика не сходили зі шпальт газет і журналів, лунали зі сцени, з екранів телевізорів, по радіо. Над сюжетами його гуморесок сміялися кілька поколінь. Утім, мало хто задумувався, що життя відомого майстра сміху аж ніяк не назвеш веселим. За свої дотепи він дорого розплачувався. Про маловідомі епізоди із життя поета нам розповів єдиний учень Павла Прокоповича, продовжувач його гумористичних традицій Віктор Євтушенко.

Ненаписана епіграма

– Усерйоз писати він почав у воєнні роки, – починає оповідь Віктор Арсенійович. – Служив Павло Прокопович в авіації і коли не літав, то в кабіні літака записував свої твори в маленький блокнотик, якого постійно носив у кишені біля серця. Писав про все, що бачив, про що думав, дуже дрібненьким почерком гостро заточеним хімічним олівцем. Після війни, 1947 року, упорядкував збірочку з того фронтового матеріалу й надіслав її в київську редакцію «Молодий автор». У відповідь отримав: «…за такі вірші можна загриміти в Сибір…»

Правда про війну в тій країні нікому не була потрібна. А через рік – знову неприємності.

– Якось Павло Прокопович написав пародію на Андрія Малишка, який дуже полюбляв використовувати у своїх віршах синій колір, – згадує Віктор Євтушенко. – «Синій день над синім полем, наче синій світ, синє світло і синиця, наче з-під воріт…» Малишко цього йому не подарував. Тут же в Кривому Розі пролунав дзвінок в особливому відділі КДБ при педагогічному інституті, де тоді навчався студент Глазовий. Добре, що Остап Вишня встиг помітити талановитого хлопця й допоміг йому перебратися в Київ. А то, як казав Павло Прокопович, йому «уже лапті плели».

Віктор Євтушенко і його 1000 + 1 жарт у новій книзі

 
Поет-гуморист а заодно і фельдшер Білоцерківської Служби екстренної допомоги розказує про свою нову книгу, боротьбу за виживання медицини, незалежну профспілку. Була так цікаво, що під кінець навіть його кіт не витримав і прийшов понюхати, чим пахне книга, про яку із таким захопленням розказує господар. Творчість Віктора Євтушенка