Від імені Національної спілки письменників України висловлюю щирі співчуття всім рідним і близьким визначного українського письменника.
Олег Чорногуз – не лише автор першого українського сатиричного роману «Аристократ з Вапнярки», як зараз про нього всі пишуть. Його перу належить ще багато художніх творів, в яких наша гротескна дійсність останніх десятиліть була змальована майстерно і нещадно правдиво. А ще Чорногуз – надзвичайно потужний публіцист. Його відозви і полемічні статті з приводу пекучих і болючих тем сьогодення не раз викликали резонанс у нашому суспільстві. Його остерігались і поважали у владних кабінетах – за гостре слово, незалежний аналітичний розум, талант бачити життя без прикрас і писати про це пристрасно і талановито…
Олег Чорногуз – не лише автор першого українського сатиричного роману «Аристократ з Вапнярки», як зараз про нього всі пишуть. Його перу належить ще багато художніх творів, в яких наша гротескна дійсність останніх десятиліть була змальована майстерно і нещадно правдиво. А ще Чорногуз – надзвичайно потужний публіцист. Його відозви і полемічні статті з приводу пекучих і болючих тем сьогодення не раз викликали резонанс у нашому суспільстві. Його остерігались і поважали у владних кабінетах – за гостре слово, незалежний аналітичний розум, талант бачити життя без прикрас і писати про це пристрасно і талановито…
Останні роки Олег Федорович, покинувши Київ, жив у своєму рідному селі на Вінниччині.
Мабуть, почувався самотнім після бурхливого столичного життя?
Чи нарешті спокійним?..
На відміну від попередніх років, впродовж довгих місяців його самітництва ми з ним практично не бачилися і лише зрідка розмовляли по телефону. При цьому я жодного разу не відчув у його голосі якогось песимізму чи смутку. Навпаки, він надзвичайно емоційно коментував останні події, а надто нашестя дикої орди рашистських варварів…
Гірко і тяжко втрачати тих, кого знав близько і чиєю думкою дорожив. З кожною важкою втратою світ ніби звужується і блідне…
Що залишається після відходу письменника за небесний пруг?
Книги і пам’ять.
Мабуть, почувався самотнім після бурхливого столичного життя?
Чи нарешті спокійним?..
На відміну від попередніх років, впродовж довгих місяців його самітництва ми з ним практично не бачилися і лише зрідка розмовляли по телефону. При цьому я жодного разу не відчув у його голосі якогось песимізму чи смутку. Навпаки, він надзвичайно емоційно коментував останні події, а надто нашестя дикої орди рашистських варварів…
Гірко і тяжко втрачати тих, кого знав близько і чиєю думкою дорожив. З кожною важкою втратою світ ніби звужується і блідне…
Що залишається після відходу письменника за небесний пруг?
Книги і пам’ять.