Негаснучі свічі : ГЛАЗОВИЙ Павло Прокопович (1922-2004)

Мені випала приємна нагода кілька разів побувати на Всеукраїнському святі гумору і сатири «Усмішки Глазового», яке відбувається на батьківщині славетного сатирика в районному центрі Казанка Миколаївської обл. З поетом Віктором Євтушенком ми свого часу написали гімн цього свята, яким у прекрасному виконанні воно відкривається і закривається:

Хай з вечорових зір і до світанку

Лунає сміх веселий молодий,

На фестиваль покликав у Казанку

Славетний сміхотворець Глазовий.

У колі друзів (зліва направо): А. Осипчук, П. Глазовий, 

В. Євтушенко, А. Кульчицький

Павло Глазовий – легендарна особистість в нашій літературі. Якось один столичний видавець в колі творчих людей висловив думку, що в радянські часи поети друкувалися (у фінансовому відношенні) лише за рахунок прози, яка мала величезні тиражі. Поезія не була прибутковою, але були два поети, книги яких ці прибутки давали. Це - Ліна Костенко і Павло Глазовий. В 70-і роки поет часто бував в нашому місті, виступав в трудових колективах та навчальних закладах. Кілька разів і я з ним виступав у складі творчої бригади, а в 90-х роках ми подружилися ближче, я часто бував у нього дома, і ці яскраві моменти залишилися в пам'яті на все життя.

Думаю, слава нашої держави сяйнула далеко за межі своїх кордонів не лише завдяки неперевершеній і надзвичайно вражаючій за своєю мелодикою українській народній пісні, а й яскравій самобутній творчості Павла Глазового – видатного Майстра сатири і гумору.

Можна говорити і про «феномен П.Глазового», бо це дійсно постійний успіх серед читачів та глядачів, майстерне використання ним народних джерел, вміння і в лаконічній мініатюрі, і в об’ємній гуморесці передати смак отої народної душі, яка завжди прагнула дотепного й смішного.

Як писав один правдивий критик, гумор дуже нерентабельний в ситих країнах. Україна до таких не належить, так що потребою в цьому жанрі вона забезпечена ще надовго.

... Пригадую далекі 60-і. Я працював тоді директором Миронівського районного Будинку культури. Бригада учасників художньої самодіяльності концертами заробляла кошти на утримання штату. Активним її учасником був тоді відповідальний комсомольський працівник, без участі якого наші виступи були просто неможливі. З великим успіхом він читав П. Глазового, який на той час вже став надзвичайно популярним. Гордістю цього виконавця була одна з перших збірок Павла Прокоповича «Великі цяці», яку йому вдалося десь роздобути.

А народився славетний сатирик у 1922 році в селі НовоскелюваткаКазанківського району Миколаївської обл. в родині хлібороба. Закінчив школу. Вчителював. Спочатку писав лірику. А потім була війна. Він - учасник бойових дій Великої Вітчизняної. Після війни вступає до Криворізького педінституту. Провчився два роки, а потім перевівся до Києва, до столичного педвузу. Саме в інституті він почав писати веселі вірші. Кілька з них за порадою друзів запропонував журналу «Перець», де вони потрапили до Остапа Вишні, який тоді працював в журналі. Деякі вірші були надруковані - як згодом популярний «Картина про Мартина»... І далі - публікації майже в кожному номері. А згодом йому була запропонована робота на той час в одному ³ найпопулярніших журналів. Ось так вчорашній студент став заступником головного редактора журналу «Перець».

З роками з’являються його численні збірки, які користуються великим успіхом у читачів. їх досить багато. Назву лише деякі: «Великі цяці», «Карикатури з натури», «Коротко і ясно», «Смійтесь, друзі, на здоров’я», «Жартівлива поема «Куміада», «Сміхологія», «Веселий світ і чорна книга», «Архетипи», двотомник «Велика сміхологія», «Сміхослов»...

Є в природі дві сатири–

Дуже гостра і тупа.

Всі ми любим найгострішу, -

Ту, що нас не зачіпа.

В Україні і нині відсутня конструктивна державна політика в царині культури, вона й досі позбавлена повнокровного національного звучання. Бо проти неї й мови за всі роки незалежності так розгулявся відвертий вандалізм, що й тепер стриптиз і секс подаються як сучасне прочитання класики. Але саме на цьому етапі творчість П. Глазового своєю злободенністю й майстерністю подання життєвого матеріалу піднесла його, як видатного майстра, на ще вищий щабель. Тому має (як мала й раніше) стільки ворогів, в першу чергу, у владних структурах, бо в творах сатирика утверджений закон: одним все, іншим - все решта!

Повір словам забутого поета,

У парі йдуть неправда і біда:

Коли брехню ковтає навіть Лета,

То дуже довго в ній смердить вода...

Безумовно, це глибоко турбувало поета-сатирика, який завжди жив інтересами України, інтересами свого народу. У приватних розмовах ми не раз говорили: не такої незалежності очікував наш народ. Якби нашому народу за підтримки справжніх патріотів вдалося вилучити з галузі культури інвалідів розуму й совісті, можна було б розраховувати на достойну розбудову України, бо життя без культури фальшиве. Держава, в якій нічого не створюється, а лише торгується, приречена на животіння.

Видатний Майстер шанований і улюблений і в наші дні. Його творча робота свого часу поцінована нагородами тапреміями. Серед них премії ім. О. Вишні, ім. І.Нечуя-Левицького та інші. Він — заслужений діяч мистецтв України. Його дотепні гуморески звучать на концертах найвищих рівнів. їх читали і читають А. Сова, А. Литвинов, Н. Крюкова, А. Паламаренко, численні аматори.

У нашому місті щороку проводиться міськрайонний конкурс на краще виконання творів П. Глазового та інших поетів-сатириків. Після його смерті було засновано Міжнародний фонд його імені, який діє в нашому місті.

В моїй пам’яті незабутній ювілейний вечір П. Глазового «Україна сміється з Павлом Глазовим», який відбувся восени 2002 року в Палаці Україна» і був присвячений його 80-річчю. На вечір і я з дружиною були запрошені автором. В пам’яті - зустрічі з ним, Людиною великого таланту. Людиною щирою і душевною. Він любив пісню, майстерно грав на акордеоні і, безумовно, був блискучим виконавцем власних творів. Колись при зустрічі Павло Прокопович прочитав такі поетичні рядки:

Ти пам’ятаєш Глазового?

Невже забув? Це ж той Павло,

Який життя прожив для того,

Щоб людям весело було.

Він над усе любив Україну, її солов’їну мову, мелодійну неповторну українську пісню і таким залишився в серцях мільйонів шанувальників його невмирущої творчості. ним, Людиною великого таланту. Людиною щирою і душевною. Він любив пісню, майстерно грав на акордеоні і, безумовно, був блискучим виконавцем власних творів. Колись при зустрічі Павло Прокопович прочитав такі поетичні рядки:

Ти пам’ятаєш Глазового?

Невже забув? Це ж той Павло,

Який життя прожив для того,

Щоб людям весело було.

Він над усе любив Україну, її солов’їну мову, мелодійну неповторну українську пісню і таким залишився в серцях мільйонів шанувальників його невмирущої творчості.

Публікація з книги Анатолія Кульчицького  "Негаснучі свічі"

У книзі автор розповідає про відомих людей міста, що в різні роки пішли за вічну межу. Це — письменники, художники, музиканти, науковці, медики, працівники освіти, актори, громадські діячі...