Нехай від лих і бід усіх Вас береже здоровий сміх (Павло Глазовий)

 Нещодавно у бібліотеці ім. Остапа Вишні відбувся вечір пам’яті видатного українського гумориста Павла Глазового (1922 – 2004) до 95-річчя від дня його народження.
Павло Глазовий народився на Миколаївщині. Закінчив восьмирічку, потім педагогічне училище в Новомосковську Дніпропетровської області, одержав диплом учителя української мови. Працюючи у школі, мріяв продовжити навчання в інституті, але спочатку пішов в армію, де закінчив школу сержантів і одержав кваліфікацію авіаційного механіка. Під час війни захищав Ленінград, мав поранення. «На війні, - писав Глазовий, –  було не до жартів. А по війні весь час смішу людей. Хоча, буває, рикошетом і самому дістається. Але нічого – писав, пишу і буду писати, якщо люди читають».
Після війни Павло став студентом Криворізького педагогічного інституті. В повоєнні роки доля звела його з Павлом Губенком, знаним у літературі як Остап Вишня. Відомий письменник-гуморист був удвічі старший, проте між літератором-початківцем і неймовірно популярним митцем зародилася дружба. Небайдужість до чужої долі, далекоглядне мислення спонукали Остапа Вишню підтримати ще незрілого, однак явно талановитого молодого колегу. Остап Вишня узяв Глазового під своє крило, плекаючи у ньому відповідальність за обраний шлях, вимогливість до себе, до мовленого слова.
Важливим кроком був переїзд хлопця на проживання і навчання до столиці, де у 1950 році Павло закінчив Київський педагогічний інститут і багато років працював заступником головного редактора журналу «Перець», згодом журналу «Мистецтво». Від журналу «Перець», вже у 1951 році сім’я Глазового одержала двокімнатну квартиру в центральному районі Києва, де Павло Прокопович прожив більше п’ятдесяти років до свого спочину.
Творче життя Глазового було непростим. Микола Рудаков, почесний гість вечора, головний редактор щотижневої газети «Хата» розповідав присутнім, що Павло Прокопович не просто лишив свою посаду в журналі «Перець», а перейшов в іншу редакцію після конфліктної ситуації та непорозуміння з керівництвом. Заслужений діяч мистецтв України письменник Василь Довжик, згадуючи епізоди з життя сміхотворця та різноманітні колізії того часу, стверджував, що і в Павла Прокоповича характер був таки нелегкий.
Сам же поет-сатирик, попри все, ще гостріше відточував письменницьке перо:

 «Один дресирувальник років п’ять

 Учив свиню писать і малювать,

 Та не навчилася нічому тупорила,

 Лише учителя за ногу укусила.

  В літературі теж:  хто не        навчивсь  писати,

  Той критиком стає, щоб іншого  кусати».

Глазовий співпрацював з талановитими українськими артистами, став Заслуженим діячем мистецтв України, проте так і не одержав звання народного артиста. З упевненістю можна сказати, що як поет-гуморист Глазовий став справжнім народним улюбленцем. Інтерес до його творчості ще досі живе в Україні та за кордоном. Так за ініціативи та безпосередньої участі Раїси Галешко (Канада), редактора україномовної газети «Всесміх», вийшла з друку книга «Павло Глазовий: листи до друга в США» (1990 – 2004). Свого часу Міжнародний доброчинний фонд «Українська хата», який очолює Микола Рудаков, високо оцінив діяльність Павла Прокоповича і нагородив його почесною медаллю «За доброчинність».
Прожив Павло Глазовий 82 роки, помер у Києві і був похований на Байковому кладовищі.
Глазовий написав понад двох тисяч гуморесок, видав 13 книжок гумору і сатири, 8 книжок для дітей. Саме діти Київської дитячої школи мистецтв
№ 8 були прикрасою вечора. Учні школи – Наталія Чарна, Ірина Гуменюк, Герман Росстальний, Назарій Шуст читали гуморески, співали пісні, грали фортепіанні п’єси композиторів М. Скорика, С. Майкапара, Т. Димань. Слід зазначити, де б діти не виступали у прийдешньому році, який оголошений роком Глазового, завжди у програмі були твори митця.

Виступи учнів (відео)

 На цих зустрічах неодмінно вели мову про літературну діяльність поета-гумориста, про любов письменника до народної творчості. Бувало, звучали на концертах незаплановані виступи присутніх, які з-задоволенням читали гуморески видатного сміхотворця.
Вечір пам’яті Глазового у бібліотеці ім. О. Вишні завершився виступом талановитої поетеси Олександри Виноградової, члена Національної спілки журналістів України, прем’єрою пісні «Молитва за Україну» на її слова у співавторстві з Миколою Синицьким та музику Тетяни Димань. Виконав пісню вокальний дуету «Орнамент» у складі Людмили Верети та Тетяни Димань (художній керівник).
Павло Прокопович казав: «Я оптиміст. Вірю в щасливе майбутнє України. Головне – треба всім добре працювати. Напружено, важко – для майбутніх поколінь». 
Ці слова Майстра звучать для нас, як заповіт.
Я щиро вдячна Ользі Ніжніченко, в. о. завідуючої бібліотеки ім. О. Вишні , усім працівникам цієї установи, які не просто підтримали захід, а й спеціально для цього привезли піаніно, подбавши цим про те, щоб учні школи мистецтв могли повніше продемонструвати свою майстерність.                                                                                            

Тетяна Димань,

ведуча та організатор вечора, член Міжнародного Фонду ім. Павла Глазового,заслужений діяч естрадного мистецтва України.