Його слово було могутньою зброєю — гострою, влучною, іноді дошкульною. Особливо для радянської влади.
Його слово було могутньою зброєю — гострою, влучною, іноді дошкульною. Особливо для радянської влади.
З іронією до самого себе і любов’ю до шанувальників Павло Глазовий писав свої твори. Жартував, незважаючи на власну долю. Пережив голодомор, Велику Вітчизняну та нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ.
Анатолій Паламаренко – один з перших акторів, хто з великої сцени читав Глазового. Не приховує: характер у гумориста був ще той! Міг і насварити, але й на добре слово не жадібний.
«Я у ньому побачив великого мудреця. Він дуже любив творчих людей. Любив людей, які вміють піднести його слово», – розповідає народний артист України Анатолій Паламаренко.
А ще Глазовий любив своїх учнів. Особливо Віктора Євтушенка. Він 93-го переміг на першому Всеукраїнському конкурсі гумору і з рук славетного поета отримав нагороду.
«Я тоді так пожартував і сказав: ну тепер я руки мити 3-4 дні не буду, бо це сам Глазовий потис мені руку», – розповідає Віктор Євтушенко.
Відтоді вони стали нерозлучними друзями. Майстер вчив не стільки писати, як жити. Спілкуватися з ним було легко. Та у своє серце Павло Глазовий пускав лише обраних.
«Його ображали за життя несправедливо, бо були навіть такі моменти, що він боявся скриньку почтову відкривати, бо там знаходилась чергова «бомба» на нього. Він до себе рідко кого підпускав. Лише тих людей, кому він сильно довіряв», – згадує учень Павла Глазового Віктор Євтушенко.
Великий гуморист жив на вулиці великого романіста Льва Толстого. Бажаною гостею в його домі була Ольга Парадовська. Каже, Глазовий жив скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром.
29 жовтня 2004-го року серце народного сміхотворця перестало битися. Квартиру, в якій він жив, родичі продали. Але тепер про гострого на слово гумориста нагадуватимуть не тільки його іскрометні твори, а й меморіальна дошка. Її, через 7 років після смерті поета, встановили на будинку. // Наталія Жуковська,«ФАКТИ», ICTV
Його слово було могутньою зброєю — гострою, влучною, іноді дошкульною. Особливо для радянської влади.
З іронією до самого себе і любов’ю до шанувальників Павло Глазовий писав свої твори. Жартував, незважаючи на власну долю. Пережив голодомор, Велику Вітчизняну та нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ.
Анатолій Паламаренко – один з перших акторів, хто з великої сцени читав Глазового. Не приховує: характер у гумориста був ще той! Міг і насварити, але й на добре слово не жадібний.
«Я у ньому побачив великого мудреця. Він дуже любив творчих людей. Любив людей, які вміють піднести його слово», – розповідає народний артист України Анатолій Паламаренко.
А ще Глазовий любив своїх учнів. Особливо Віктора Євтушенка. Він 93-го переміг на першому Всеукраїнському конкурсі гумору і з рук славетного поета отримав нагороду.
«Я тоді так пожартував і сказав: ну тепер я руки мити 3-4 дні не буду, бо це сам Глазовий потис мені руку», – розповідає Віктор Євтушенко.
Відтоді вони стали нерозлучними друзями. Майстер вчив не стільки писати, як жити. Спілкуватися з ним було легко. Та у своє серце Павло Глазовий пускав лише обраних.
«Його ображали за життя несправедливо, бо були навіть такі моменти, що він боявся скриньку почтову відкривати, бо там знаходилась чергова «бомба» на нього. Він до себе рідко кого підпускав. Лише тих людей, кому він сильно довіряв», – згадує учень Павла Глазового Віктор Євтушенко.
Великий гуморист жив на вулиці великого романіста Льва Толстого. Бажаною гостею в його домі була Ольга Парадовська. Каже, Глазовий жив скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром.
29 жовтня 2004-го року серце народного сміхотворця перестало битися. Квартиру, в якій він жив, родичі продали. Але тепер про гострого на слово гумориста нагадуватимуть не тільки його іскрометні твори, а й меморіальна дошка. Її, через 7 років після смерті поета, встановили на будинку. // Наталія Жуковська,«ФАКТИ», ICTV
Немає коментарів:
Дописати коментар